Рівно о 5 ранку 24 лютого мені зателефонував командир Маріупольського прикордонного загону Валерій Падитель і повідомив, що Харків обстрілюють, а по Маріуполі працюють «сушки», тобто бомбардують. Я обдзвонив усіх своїх, і ми поїхали на роботу. То був четвер.

Ми з колегами одразу зібралися на нараду та почали відкривати секретні конверти, які були у нас на випадок особливого періоду. На мій подив з цих конвертів ми не отримали ніяких посібників до дії та рекомендацій. Там була тільки інструкція повідомити про те, що сталося, директору порту і головному інженеру.

День був метушним, багато хто не знав, що робити, або просто впадав у паніку. В цей час важливо було нікого не забути і не залишити без уваги.

У п’ятницю я додзвонився до заступника міністра Васькова Юрія Юрійовича, який курирує галузь, і отримав перші інструкції. Ми спрямовували людей на зрізання дорожніх знаків, де не могли зрізати, зафарбовували. Почали вантажити бетонні блоки на автотранспорт для завалів доріг. Виділили два «Богдани» для евакуації міських служб виконавчої влади. Більше не змогли тому що ніхто з водіїв не погоджувався виїжджати. Доводячи приклад першим визвався головний інженер автогосподарства Сергій Омельченко, за ним ще один. Вони за добу зробили рейс на Запоріжжя та повернулися.

У суботу – вихідний день, люди на роботу не прийшли. Я приїхав як завжди в районі 8 ранку з об’їздом по порту. У районі БВМ (база внутрішньопортової механізації) був зупинений групою озброєних людей, вивели з машини та поклали на землю. Поводилися жорстко, погрожували зброєю, після з’ясування моєї особистості вибачилися і надалі були найвідповідальнішими і комунікабельними захисниками порту. То були хлопці з «Азова». Тобто. з 26.02.22 у порту був уже «Азов».

Як кажуть самі військові: «З перших секунд повномасштабної війни всі сили (особовий склад, зброя, техніка, матеріальні засоби) були спрямовані на оборону міста. З 03; 00 24.02.2022 місто прокинулося під звуки ракетних ударів. Ворог вже наступав з усіх напрямків, ще ніхто не міг навіть подумати, що за лічені дні Маріуполь опиниться у повній блокаді. Маріупольський порт для ворога мав особливе значення. З перших днів військовослужбовці зіткнулися з безліччю завдань, які вимагали непосильної допомоги з боку місцевої влади, державних та приватних підприємств. У нашому випадку першим, хто запропонував нам допомогу, – це директор Маріупольського порту».

У 20 км від міста була так звана зона розмежування і навколо міста знаходилися укріплення. Ми стали чути це все одразу. Багато хто злякався, і з кожним днем людей у місті ставало дедалі менше. Десь за тиждень зі мною поряд залишилося 15-20 осіб, завдяки яким порт продовжував існувати та надавати місту допомогу.

Вдень звернулася місцева влада з питанням про допомогу запуску Маріупольського мелькомбінату, щоб намолоти борошна та випікати хліб. Місто залишилося без постачання хліба після взяття окупантами Волновахи. Ми виділили бригаду робітників та навантажувачі для його запуску і практично за добу запустили. Відзначились докери першого району. Наступним завданням було прийняти муку на хлібокомбінаті, що знаходиться на лівому березі. Возити треба було через усе місто. Ми відвезли на хлібокомбінат два автонавантажувачі і наші люди там на них працювали, забезпечуючи прийом борошна та відвантаження хліба. Коли зникла електрика, комбінат більше не зміг працювати.

У неділю 27 лютого я вивів на роботу бухгалтерію, щоб терміново скласти платіжну відомість. У понеділок, 28 лютого, ми змогли заплатити людям зарплату за лютий. У Маріуполі ще була електрика, працювали сервери та автоматизована система. ПУМБ погодився завантажити один банкомат в управлінні порту, з якого весь порт отримував зарплатню. Враховуючи те, що у місті банкомати більше не завантажувалися у нас отримували гроші працівники Маріупольської філії АМПУ.

У вівторок першого березня майже ніхто не прийшов на роботу. Ставити завдання для виконання практично не було кому. Імпровізували.

Другого березня вимкнули електроживлення та зв’язок. На тлі посилених обстрілів міста це відчувалося апокаліптично. Містом стало небезпечно пересуватися, скрізь були сліди «прильотів». За погодженням з начальником Маріупольської філії АМПУ Гусаковим Сергієм ми почали заселяти криголам «Капітан Білоусов» пасажирами з працівників порту. Старшим на криголамі був начальник портофлоту АМПУ Біденко Сергій.